Петро Мохнюк
        Архів
 
      
   Напевно для більшості любителів музики ім'я Петро Махнюк виявиться новим та ні про що не буде говорити. Проте я зовсім не новачок у музиці. Тож дозволю собі трохи написати про себе.
   До музики я долучився вже у 8 років, почавши навчання у музичній школі по класу гобоя (мінісаксофон) та баяна. Паралельно займався радіотехнікою, яка ... допомогла мені перейти до більш сучасної музики. В ті часи музикантам важко було давати раду великій кількості техніки, яка була дуже низької якості та часто ламалась. А працювали не в один підсилювач, як зараз, а кожен інструмент мав свій підсилювач та колонки. Ніяких фанер та самограйок! Ще й треба було озвучити барабани, бо грати доводилось переважно у великих залах шкіл. Тож мене взяли у групу вже у п'ятому класі набагато старші від мене колеги. Оскільки я мав вже музичну підготовку, то освоїти барабани мені було не важко. Згодом навчився грати на гітарі. Навчаючись у дев'ятому класі створив свою групу з ровесників.
   Взагалі це були золоті часи. Хоч працювати доводилось дуже багато, але музикантів цінували, поважали та любили. Тоді грали досить складну музику "Deep Purple", "Nazareth", "Gеnesis" і т.п. І все наживо. Записи крутили виключно на домашніх вечірках.
   Проте про якісь досягнення думок не було. Це ж Радянський Союз, все було під контролем. Музику для народу можна було грати в малих залах. Велика сцена та записи на студії - для обраних, типу "Смерічки". Яку також слухали обрані і така музика ніколи не була популярна серед молоді. Така музика, скоріше, просто нав'язувалась людям.
   Тож мені, так як і більшості музикантів, приходилось задовільнятись танцями. Ну а після Армії додались ще весілля. В Армії я, до речі, також не відходив від музики. Хоч офіційно рахувався диспетчером, але більше часу вдавалось приділяти музиці та заочному навчанню музичній теорії.
   До речі якщо це читатимуть починаючі музиканти, то хотілось би наголосити на великому значенні теоретичної підготовки та музичній грамотності. Знання - це насправді світло, а музична освіта - це ще і мова спілкування. Це як на освітлених вулицях в рідному місті та в чужому темному місті десь за кордоном.
   Після Армії настали часи складніші. Дитинство точно закінчилось, треба подумати про гроші і т.д. Прості музиканти могли заробляти або на весіллях, або в ресторанах. Тільки мене ці варіанти не влаштовували. Там треба було грати для народу на підпитку спеціальну примітивну музику, яку я просто не любив. Згоден був це терпіти тільки за умови, що це тимчасово і група буде постійно працювати, рости та творити свою музику.
   І ось в попередньому реченні вже є відповідь на те, чому я випав з музики. Частково тому, що мені потрібні були спеціальні умови. А музикантів у групі мінімум четверо. І в кожного були свої умови. Більшість музикантів взагалі не вірили у можливість стати професійною групою. В ті часи це було дійсно близьке до авантюри. Це ж було задовго до появи "Скрябіна". Але час все таки підтвердив те, що я був правий. Можливість можна було знайти. Не можливо було тільки зібрати команду. І я залишив музику.
   Завжди мріяв писати та записувати музику самостійно. На той час я вже міг грати на всіх потрібних інструментах. Але багатоканальний професійний магнітофон...просто не продавався. І ось тільки зараз, використовуючи комп'ютер, це стало доступним.
   Чи буде група? Чи будуть концерти? Якщо чесно, то це для мене не головне. Головне - щоб моя музика мала слухачів. Я розумію, що багато їх не буде. Складна українська рокова музика у нас не в пошані. А ще ж не відомо наскільки вона у мене буде якісна. Але я буду старатись. Я можу працювати багато. Я знаю як досягають пристойних результатів.
  
  
 
 
    Поділитись:
 
 
 Допомогти проекту:
 Приватбанк    5168-7423-3559-0927
 Webmoney      U291308799986